Сім українських фізиків

Людвік Людвікович Шимон (22 листопада 1934) — український учений у галузі атомної фізики і квантової електроніки. Доктор фізико-математичних наук, професор. Академік АН ВШ України з 1993 р. Біографія Народився в с. Терново Тячівського району Закарпатської обл. в сім'ї залізничника. Закінчив фізико-математичний факультет Ужгородського університету (1957). Кандидат (1966), доктор (1985) фіз.-мат. наук, доцент (1968), професор (1986). З 1982 р. — завідувач кафедри квантової електроніки і науковий керівник Проблемної науково-дослідної лабораторії фізичної електроніки; з 1988 р. по 2004 р. — декан фізичного факультету. Наукова діяльність Наукові інтереси пов'язані з дослідженням збудження та іонізації атомів електронним ударом з основного та збуджених станів (для вирішення проблем застосування фізики плазми); складних біомолекул та кластерів (проблеми охорони природи та екології); взаємодії лазерного випромінювання з атомами у вільному стані (для вирішення проблем створення приладів...

 Михайло Олександрович Оболенський (22 липня 1940 , Москва  — 9 вересня 2011 , Харків ) — радянський і український фізик-експериментатор, педагог, доктор фізико-математичних наук (1993), професор (1994), академік Академії наук Вищої школи України (1994), Заслужений професор Харківського національного університету ім. В. Н. Каразина (2001). Автор важливих експериментальних робіт в області фізики високотемпературної надпровідності. Біографія М. О. Оболенський народився 22 липня 1940 у Москві. Після закінчення фізичного факультету Харківського університету в 1964 р. вступив до аспірантури при кафедрі експериментальної фізики університету, у 1971 р. захистив кандидатську дисертацію. Працював асистентом, доцентом кафедри фізики низьких температур. У 1993 р. захистив докторську дисертацію «Надпровідність в квазідвовимірних системах», з 1994 р. — професор. З 1987 р. і по 2011 рік — завідувач кафедри фізики низьких температур[2] ХНУ ім. В. Каразіна. Розробив і викладав курси «Електрон...

Іва́н Па́влович Пулю́й (2 лютого 1845, містечко Гримайлів, нині селище, Чортківський район — 31 січня 1918, Прага) — український австро-угорський фізик та електротехнік, винахідник, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Встановив фундаментальні властивості й природу катодних і Х-променів. Професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, державний радник з електротехніки Богемського королівства і Моравське маркграфство. Один з перших дійсних членів Наукового товариства імені Шевченка (з 1899 р.), почесний член Віденського електротехнічного товариства. Перший розробник рентгенівської трубки, що була прототипом сучасних рентгенівських апаратів[4]. Життєпис Народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів (нині селище, Чортківський район, Тернопільська область, а тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пулюя та його дружини Ксенії (до шлюбу Бурш...

 Макси́м Віта́лійович Стрі́ха (нар. 24 червня 1961, Київ) — український науковець, громадський та політичний діяч, перекладач, письменник; доктор фізико-математичних наук (1997), професор (2018). Заступник Міністра освіти і науки України у 2008—2010 рр. та з вересня 2014 р. по вересень 2019 р.[1] Син Віталія Іларіоновича Стріхи та Надії Максимівни Гулої. Батько Ярослави Стріхи. Головний науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників НАН України (з 2010-го, з 2014-го — за сумісництвом), професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка (з 2008-го, до вересня 2019 р. за сумісництвом), перший віце-президент АН вищої школи України (з 2021). Член редакційних колегій «Українського фізичного журналу» (з 2010-го), журналу «Сенсорна електроніка і мікросистемні технології» (з 2009-го). Член редколегій журналу «Всесвіт» (з 2006-го) та «Березіль» (з 2021-го). Біографічні відомості Народився 24 червня 1961 в Києві в родині з давніми науковими традиціями. Визначальний ...

 Я́ків Бори́сович Фа́йнберґ (нар. 7 вересня 1918, Золотоноша — пом. 7 березня 2005) — український фізик родом із Золотоноші, член-кореспондент АН УРСР (із 1964). Закінчив Харківський університет 1940 року, з 1946 — працював у Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР, у 1949–1972 — у Харківському університеті (з 1963 — професор). Праці Праці з електродинаміки, зокрема теорії прискорювачів елементарних частинок, хвилеводів та фізичної плазми. Співавтор відкриття «Турбуляцентне нагрівання і аномальний опір плазми», сприяло новому циклу теоретичних досліджень у фізиці плазми.

Леоні́д Петро́вич Яце́нко (25 квітня 1954, Степанівка (Ємільчинський район) — професор, доктор фізико-математичних наук, колишній директор, наразі завідувач відділу Інституту фізики НАН України, Академік Національної Академії Наук України. Освіта 1970 року вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на Радіофізичний факультет. 1973 року переведений на Спеціальний факультет фізики Московського інженерно-фізичного інституту (МІФІ), який закінчив в 1976 році (спеціальність — фізика твердого тіла). 1976—1979 — аспірантура ФІАН ім. П. М. Лєбедєва. Наукові ступені 1980 року в ФІАН захистив кандидатську дисертацію за темою «Теоретичне дослідження впливу макроскопічних параметрів на характеристики оптичних стандартів частоти» (науковий керівник — Собельман І. І.). 1996 року в ІФ НАН України захистив докторську дисертацію за темою «Резонансні явища в газових лазерах». Найважливіші наукові результати Запропоновано, обґрунтовано та реалізовано новий метод лазерної спект...